Із історії школи

 

    Із свідчень старожилів відомо, що школа в селі існувала з кінця ХІХ століття, коли було побудоване приміщення для двох класів і квартири вчителя.

Документація школи збереглась  із 1946 року, коли вона називалась початковою і тут навчалось 192 учні. Протягом 40-50-х років тут працювали 8 директорів.

    У 1947-1949 рр. директором школи працював Сенатович Павло Зіновійович – батько української письменниці Оксани Сенатович.

    У 1950 році школа стала семирічною і розміщувалась у пяти будинках на різних вулицях.

    З 1959 по 1987 рік  директором Сільцівської восьмирічної школи став Мілянич Йосип Адамович, під керівництвом якого було побудовано нове двоповерхове приміщення. Відкриття нової школи відбулось 1 вересня 1977 року.

    З 1987 по 1994 роки директором школи працював Мороз Василь Михайлович, який вклав вагомий внесок у розвиток і оформлення приміщень школи.

    З 1994 року директором школи працює Шадловська Алла Володимирівна.

    Сьогодні школа працює як загальноосвітня, в якій учні здобувають базову загальну середню освіту.

    У 2008 – 2012 рр. школа брала участь у дослідницькому експерименті «Школа майбутнього». У навчальний план введено поглиблене вивчення двох іноземних мов – англійської і німецької. Створена і діє система державно-громадського управління школою.

 

 

 Із історії села

Перша письмова згадка про Сільце походить з 1466 року. Подальші згадки про село можна знайти в архівах графів Потоцьких, Чарторийських, яким належало село.

Незважаючи на давнє походження, Сільце 1785 року нараховувало тільки 75 хат. Відтоді село постійно розширювалось. В 1861 році село мало вже 796 мешканців, а за переписом 1910-го тут вже жило 807 осіб. Найбільшого приросту населення село досягло в ХХ столітті. До Сільця  належали ще три присілки. Статистика з 1991 року свідчить, що село мало в тому році 366 хат,  в яких проживало 1973 мешканці.

До 1937 року  в селі була гарна дерев’яна церква в гуцульському стилі, покрита гонтям, збудована на початку 1800-х років. Священиком в цей час був Іван Микитей – довголітній парох і настоятель Сільцівської церкви. Служив в Сільці на парафії в 1800-1838 р.р. На її місці було розпочато будування нової, кам’яної церкви. При копанні під фундамент нової церкви знайшли рештки від попередніх церков, побудованих з дубових дилів, ліплених глиняними «вальками». Коло церкви на високому кам’яному підмурівку стояла дзвіниця – з початку 1900-х років.

Все село поділялось на такі частини: «Кінець», «За церквою», « Кут», «Вигін», «Долина».Вигін був першим поселенням, збудованим навколо площі вигона, посеред якого, між липами, стояв кам’яний хрест, мабуть ще за часів кріпацтва. А на узгір’ї . недалеко хреста, в  1941 році висипано високу могилу, як пам'ять про жертви московсько-більшовицького терору.

В кінці села, при в’їзді з Підгаєць, стояв кам’яний хрест в пам’ять скасування панщини, що поновлений в наш час,  а саме 1990 року.

В центрі села після першої світової війни було збудовано будинок-читальню «Просвіти», що служив  культурним центром села. 

Після австрійсько – російської війни  1918 рік застав село знищеним і зубожілим. Але селяни, дізнавшись про розпад Австрійської імперії, активно включилися в будівництво Української Держави. У грудні 1918 року з села на оборону Львова виїхали 80 стрільців.

У лютому 1940 року відбувся масовий вивіз жителів в Сибір, а в село переїхали 8 родин з Польщі.

У ІІ Світовій війні брали участь 160 вихідців з села, повернулось лише 10.

У Сільці народилися: військовик, громадський діяч, поет М.-Д.Гайва, громадські діячі М.Іваськевич та В.Чибрас, громадський діяч М.С.Корпан, львівський латинський арцибіскуп Северин Титус Моравський.

                                                                                                                     Упорядковано Й.А.Міляничем.
           

Із спогадів жительки села Їжак М.В.,1913 р.н.:

    "Після І Світової війни завідувачем школи був Вороневич Євстахій. Його дружина Марія теж була вчителькою. Вороневич був дуже добрим вчителем, біля шкооли завжди був взірцевий порядок. Про нього згадують як про активного громадського діяча.Він вів заняття  хору, вчив столярної справи, а дружина вчила вишивати.

    Євстахій Вороневич організував в селі будівництво читальні "Просвіта" (1926р.), вів драматичнитй гурток. Першу виставу в селі поставлено в 1923 році. Це була різдвяна вистава, потім жителі села побачили "Наталку-Полтавку". Декораціїї малював сам Вороневич. Роль Наталки грала Носаль Юлія, Петра - Гева Микола, возного - Корпан Андрій, виборного - Концур Микола, Терпелиху - Концур Ганна. На вистави приходило все село, були свої музиканти. Згодом Вороневич став директором школи, вів два драматичні гуртки: в селі і на Греблі. З ліхтарем в руці часто по болоті в осінню темінь вечорами ходив на Греблю на репетиції.Мав велику бібліотеку.В читальні вчив молодь історії України, читав книжки, позичав їх селянам. Книги тоді дуже шанували, читали в кожній свідомій родині. За це польські власті ненавиділи Вороневича і під час пацифікації його дуже побили. Це сталось восени на Чесного Хреста.

На Чесного Хреста кіннота прибула -

Там вікна побиті, де квартира була,

Подерли подушки, вишивану блузку,

А на то повиливали огірки й капусту...

Після цього Вороневич хворів і від побиття трохи оглух. Його перевели в Підгаєцьку школу, але жив дальше в Сільці. У 1944 році виїхав з родиною в Самбір і більше не повертався в село".

У 1995 році приїжджала донька Вороневича, з якою зустрівся і розмовляв Йосип Адамович Мілянич.

14 жовтня 2015 року, на святу Покрову, у селі відбулась значна подія - освячено нову дзвіницю у церкві св. Петра і Павла. Настоятель храму прот. Олег Дрюченко вітав гостей - священнослужителів із Носова, Завалова, Галича, Шумлян, Тернополя. Також були присутні представники районної та місцевої влад. Божественну літургію очолив архієпископ Нестор. Його Високопреосвященство висловив вдячність будівничим, меценатам, жителям села за велику працю і нагородив парафію церкви св. Петра і Павла  благословенною грамотою.Все дійство супроводжувалось співом церковних хорів із Сільця і Храму Успіння Пресвятої Богородиці м. Підгаєць. Учні нашої школи дарували гостям чудові осінні квіти та обіцяли продовжувати справу своїх батьків: будувати, молитися, вірити.

    Краєзнавцем - вихідцем із м. Підгайці Григорієм Жибаком знайдена цікава і дуже цінна для нас світлина церкви в с.Сільце  1937 року. Повністю деревяна, без єдиного цвяха, схожа на храми  Карпат. За рішенням громади її було продано і перенесено в іншу місцевість - така практика  існувала колись в українських селах.

Рідкісна світлина із фотоархіву краєзнавця Григорія Жибака, на якій зображено Сільце і, ймовірно, броварня.

04.03.2016 року колектив школи з рук завідуючого канцелярією Тернопільської єпархії отця Володимира отримав подяку від капеланства Тернопільщини і обласного козацького товариства за волонтерську  і благодійну  діяльність.

У вересні 2017 року , саме на 40-річчя новозбудованої школи село отримало чудовий подарунок  від ТЗОВ "Сільцівське"- нову покрівлю приміщення школи.     Сільцівська сільська рада також прилучилась до святкування - закупила 7 пластикових вікон і вхідні двері. Таким чином, відтепер у школі 30 нових пластикових віконі чудовий парадний вхід! Дякуємо спонсорам!

20 жовтня 2019 року відбулось відкриття оновленого памятника землякам, які загинули  в боротьбі за волю України. Меморіал оновлений силами активу  села за сприяння сільської ради. Найактивнішу участь взяли Ігор Пельц,Зеновій Корпан, Богдан Чупровський, Ігор Дзядикевич, Роман Сулятицький, Андрій Дигідь, Андрій Широкий, Григорій Кармелюк, Марія Мацьків, Ганна Дяків а також Іван Садовський, Василь Колодницький, Володимир Придатко, Богдан Плескун, Григорій Колодницький, Ігор Баран, Микола Ригайло та інші. Роботи обійшлися у 66 тис.грн.